Плането наша:
Села і міста,
І вічне небо, і вода пречиста,
Моря величні,
І земля свята –
Аби народ мій похитнувсь, не вистояв,
І випустив із рук свій меч і стяг,
І, двадцять міліонів поховавши,
Не повалив до ніг своїх рейхстаг, -
Яким воно було б, сьогодні наше?

В житті кожної людини, держави, країни,великого міста і маленького села є події, які не забуваються. Саме  така подія  сталася в  Мар»янівці в далекім 43-ім  і промайнула миттєвим епізодом, що канув в горнило війни і розплавившись  став безсмертним подвигом жменьки радянських бійців...

Після поразки гітлерівців під Сталінградом від Ленінграда до Кавказу розгорнувся наступ радянських військ. Ударні угрупування військ Південно-західного фронту просунулись до 250 км на Захід,  далеко відірвавшись від основних баз постачання. 267 стрілецька дивізія до 16 лютого 1943 року  оволоділа населеними пунктами Перещепине, Магдалинівка, Голубівка, Губиниха, Миколаївка, Мар»янівка... Командний пункт командира дивізії розташувався в селі Спаське.  Штаб 267 стрілецької дивізії з ротою зв»зку в кількості 48 чоловік та 57 автоматчиків  знаходився в селі Мар»янівка.  Здавалося довгожданне звільнення нашого села не за горами.                                             Та не судилося. Командування дивізії ще не знало , що з півдня по напрямку Новомосковська та Павлограду сунуть фашистські танкові дивізії  «Рейх», «Мертва голова» та 40-й танковий корпус.

Перші дані про наступ бронетанкового корпусу «СС» поступили в штаб 267 –ої дивізії о 8 годині 10 хвилин 20 лютого.                                 Командир 848-го полку майор Янчук доповів про отримані від телефоніста дані про те, що в Губиниху з півночі ввірвались мотоциклісти, танки та машини з піхотою.

9 година 45 хвилин. В штаб дивізії надходить нове тривожне повідомлення. В Мар»янівку до місця розташування КП полку підійшла велика кількість мотоциклістів, танків і автомашин з піхотою.

Ворог відкрив по селові кулеметний, автоматний, артилерійський вогонь, запалив багато хат. Просувається до командного пункту штабу.

Півтори нескінчено довгих години командування і штаб полку з ротою зв»зку в кількості 48 чоловік та 57 автоматчиків  вели  нерівний смертельний двобій із 12-ма танками, 74-ма автомашинами з піхотою та великою кількістю мотоциклістів.

11 годин 25 хвилин.  Заступник командира полку по політчастині капітан Єрмилов по радіо доповідає: «Німці в 50-ти метрах від командного пункту, закидують гранатами»....

Бійці і командири, що знаходились при штабі полку, на чолі з з командиром полку, майором Янчуком, героїчно відбивали атаки за атаками, мужньо тримаючись до останнього патрона...

11година 55 хвилин. Останнє донесення від радиста. До хати, де я знаходжусь підійшли танки. Терміново надішліть допомогу. Станцію знищую. Більше не з»явлюсь. До побачення. Якщо загину вважайте мене комуністом»....

Оце й усе,

Що ми про них   чули.

А про подвиг вже потім,
Що встав поруч з ними
І навічно
Вкарбувався в книзі ротній
З їхніми іменами.

Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
 

фотозвіт