Державному гімну України минає 150 років. У рік такого поважного ювілею — 150 років — важливо згадати подробиці створення гімну та цікаві моменти з його "біографії".
В Україні у минулому столітті як національні гімни використовували різні пісні – "Заповіт" Тараса Шевченка, "Не пора" (слова Івана Франка, музика Дениса Січинського), "Вічний революціонер" (слова Івана Франка, музика Миколи Лисенка). Але жоден твір української літератури не мав такої величної і трагічної долі, як гімн "Ще не вмерла Україна". Величної, бо в пісні втілено споконвічне прагнення народу до незалежності. Трагічної, бо понад століття життєствердний гімн переслідували, забороняли.
Вважається, що вірш "Ще не вмерла Україна" було написано восени 1862 року, проте музикознавець Юрко Зелений поділився інформацією, за якою вірші нашого славня з’явилися з-під пера дещо раніше — улітку того самого року.
Ось як це було.
У серпні 1862 року зібралася вечірка, на якій були присутні Павло Чубинський, Тадей Рильський, Павлин Свєнціцький та інші. Бесідуючи, згадали про похорони Тараса Шевченка та панахиду по п’ятьох убитих у Варшаві під час придушення маніфестації в лютому 1861 року. Похорони й панахида відбувалися в один день, і під час останньої звучав польський гімн. Відтак присутні на вечірці виконали його під акомпанемент фортепіано. Тоді Павло Чубинський і зазначив, що замість співати чужого, краще написати свій. Присутні на вечірці студенти жартома зімпровізували, переклавши слова польського гімну. Такий підхід не сподобався Павлові Чубинському, і він запропонував свій варіант. Пісня була готова, й усі присутні записали її слова. Тадей Рильський віддав свій екземпляр Володимирові Антоновичу, який за кілька тижнів у Києві доручив Миколі Лисенку покласти вірш на музику. Й уже за тиждень нова "Українська Марсельєза" облетіла Лівобережжя. Але гімном стала на Правобережжі. Очевидно, тому, що його автором там вважали Тараса Шевченка.
Як це сталося?
Один з екземплярів гімну, записаного на згаданій вечірці, потрапив до рук Пантелеймонові Кулішу. Перебуваючи у Львові, він пообіцяв Ксенофонту Климковичу надіслати ненадруковані вірші Шевченка з архіву петербурзької "Громади". Так і зробив. Але чи то сам Куліш, чи Павлин Свєнціцький, що мав передати вірші, помилився, і разом із поезіями "Заповіт", "Мені однаково" та "М. Костомарову" було передано й текст вірша "Ще не вмерла Україна". Й ось у четвертому випуску журналу "Мета" за 1863 рік публікуються ці чотири вірші. Ще більше сплутало карти те, що журнал відкривався віршем "Ще не вмерла Україна", а далі було подано поезії Шевченка з його підписом у кінці. Цей номер потрапив до рук священика Михайла Вербицького. Він просто-таки фанатично любив Шевченка і мріяв покласти на музику всі його вірші. Отримавши такий приємний подарунок, уже за тиждень поклав на музику всі чотири поезії. Й у грудні того самого 1863 року на зібранні громади Перемишльської семінарії вперше прозвучала "Ще не вмерла Україна". Ректора пісня вразила, і він рекомендував семінаристам поширювати її між паломниками, а автора музики отця Михайла попросив зробити із соло хорал.
Сказано — зроблено. На свято Івана Хрестителя в Перемишлі багатотисячний натовп слухав могутній хорал. На святі був тоді і львівський єпископ Тома Полянський, засновник першого українського театру у Львові. Він неабияк уподобав хорал і використав його (щоправда, з невеличкими змінами — пісня звучала як "Ще не вмерло Запоріжжя") в постановці оперети Карла Гайнца "Запорожці", якою 25 грудня 1864 року й відкрили театр. Пісня так припала до душі публіці, що її виконували на біс. А вже наступного ранку її співав увесь Львів. Уся Галичина, як і Вербицький, вважала, що слова пісні належать перу Тараса Шевченка. Саме тому ця пісня на музику Вербицького й стала гімном — спочатку Галичини, а потім і УНР. А "Українську Марсельєзу", що її написав Лисенко, швидко забули.